Сайт психологічної служби РНМК
Посадова інструкція практичного психолога закладу освіти
Презентація: "Формування та розвиток критичного мислення".
Презентація: "Все про конфлікти"
Презентація: "Залежності та шляхи їх подолання"
Організація роботи психологічної служби в 2013 - 2014 н.р.
Як часто нами намагаються маніпулювати, та ми цього не помічаємо. Кілька порад, як уникнути небажаного впливу на наші рішення та поведінку.
/mistectvo_psikhologichnikh_manipuljacij.doc
Стан та особливості діяльності психологічної служби системи освіти у 2014-2015 навчальному році
План роботи соціально - психологічної служби на 2014 - 2015 навчальний рік
2015 - 2016 н.р.
Лист про визначення завдань працівників психологічної служби системи освіти в умовах інклюзивного навчанняРобота психолога в умовах інклюзивного навчання. Солонянська СЗШ № 1.
Соціально-педагогічна та психологічна робота з дітьми у конфліктний та постконфліктний період
Профілактичні заходи щодо попередження торгівлі людьми
Психологічна служба системи освіти району пропонує загальноосвітнім навчальним закладам інформаційні буклети для учнів та батьків «Станція призначення - ЖИТТЯ» та педагогічних працівників «Торгівля людьми». На сайті РМО практичних психологів та соціальних педагогів можна завантажити матеріал для заступників директорів з НВР, класних керівників з метою організації навчально-виховної роботи в закладах району щодо попередження торгівлі людьми.
Поради психологів родинам учасників АТО
Учасник АТО повернувся додому. Не спить, дратується, часто зривається… Що робити? Психологи просять затямити кілька правил.
Співробітники НДЦ гуманітарних проблем ЗС України, психологи Анна Баца і Ольга Еверт радять таке.
1. Поки боєць перебуває в зоні АТО, не розповідайте йому про свої страхи і тривоги, не плачте в трубку. Людина в зоні бойових дій живе на межі своїх можливостей. Якщо у бійця не буде впевненості, що вдома все добре, — він не зможе ефективно виконувати бойові завдання. Дайте йому зрозуміти, що вдома на нього дуже чекають, за нього переживають, його люблять і знають, що він повернеться живий, здоровий, із перемогою.
2. Переживання в сім'ях бійців неминучі, але градус хвилювання можна знизити. Обмежте собі доступ до ЗМІ і захистіть себе від повідомлень "все пропало, всіх зливають". Є зв'язок з вашим сином/чоловіком/братом — з ним все добре. На все інше краще не звертати уваги.
3. Вільний час варто витратити не на телевізор, а на якусь волонтерську діяльність. Наприклад, у госпіталі. Займайте свій час і думки роботою на перемогу. Не можна давати собі можливість лінуватися. З ліні і часу на вільну філософію на політичні теми нічого доброго не вийде. Краще переходите від слів до практики. Від маленького кроку окремої людини складається загальний настрій сім'ї, вулиці, міста і країни.
4. Найскладніше у поточній ситуації матерям військових — вони часто на межі відчаю. Вкрай важливо, щоб поряд була людина морально сильніша, здатна контролювати емоції.
5. Приготуйтеся, що боєць, який повернувся із зони бойових дій, — це вже інша людина, яка отримала унікальний досвід. Його потрібно прийняти разом з новими поглядами, знайомствами, проблемами, страхами і, можливо, проявами агресії. Повернення до мирного життя може затягнутися, але без любові, турботи, тепла і найголовніше — прийняття сім'ї воно стане практично неможливим.
6. Пам'ятайте: людина, що пройшла війну, стала набагато більш сильнішою, мудрішою і досвідченішою. Він повернувся. Живий. Повернувся саме до вас. Все інше — труднощі, які можна пережити, якщо ви націлені прожити з людиною щасливе життя.
7. Не відгороджуйтеся. Якщо боєць залишається сам на сам зі своїми спогадами, виникає внутрішній конфлікт, який буде лише посилюватися. Виходів із конфлікту може виявитися багато, та всі вони будуть деструктивними для особистості і соціуму.
8. Слухайте його. Це важливо. Боєць повинен зрозуміти, що поряд людина, яка прийме його будь-яким. Що він потрібен. Багато хто закривається в собі, якщо бачить: дружина відкидає його новий досвід, не хоче чути про вбивства і кров. Але він-то цього не може забути, а поділитися йому більше ні з ким. Це може спровокувати серйозні проблеми з психікою. Дім повинен стати для нього місцем, де можна розслабитись і розкритися.
9. Забороніть собі ображатися. Не можна будувати здогади типу "він зі мною не говорить, тому що ..." Не можна почуватися жертвою. Людина була в ситуації, де все по-справжньому. У зоні бойових дій немає дипломатії, до якої ми звикли у повсякденному житті: там щось не скажи, тут посміхнися, умовності збережи, так не зроби. Боєць налаштований категорично, він так звик. Через це можуть виникати конфлікти.
10. Щоб чоловік швидше адаптувався, залучайте його активніше у повсякденне життя. Він має бачити: він тут потрібен і не є тягарем. В іншому разі у свідомості бійців виникає розлом: там він герой, а тут дружина робить усе сама, щоб він начебто відпочив. Не "жалійте" його, втягуйте у побутові дрібниці.
11. Якщо немає різко агресивних форм поведінки, не можна відгороджувати дітей від батька. Дитина — це додаткова ниточка, яка прив'язує бійця до реального життя. Діти розуміють більше, ніж вам здається. Їхня чуйність і співпереживання можуть стати для батька рятівними.
12. Якщо йому починають снитися кошмари — зверніться до психотерапевта або психолога. Приклад: боєць повернувся додому без видимих фізичних ушкоджень. Однак, коли дружина вимикала світло й вони лягали спати, йому здавалося, що поруч сепаратист, який може його задушити. Він починав захищатися. Ситуацію врятувала порада психолога залишати увімкненим нічник. Людина прокидається від кошмару, бачить, що вдома, життю нічого не загрожує, жодних сепаратистів немає — поруч кохана дружина.
13. Нерідко учасники бойових дій кажуть, що пропадає сексуальний потяг і з'являється агресивний настрій. З цим можна впоратися. Підходьте до чоловіка збоку, при цьому говоріть щось лагідним голосом. Погладжуйте йому спину і плечі, ніжно обіймайте. Його потрібно привчати, що вся небезпека минула і удару в спину не буде.
14. Якщо чоловік не виносить фізичних контактів у принципі — приготуйтеся до того, щоб день за днем, можливо — тиждень за тижнем налагоджувати контакт. Згадайте, як годували в парку білочку. Ви простягуєте їй руку з горіхами і чекаєте, поки вона не зрозуміє, що ви бажаєте їй добра — хочете погодувати її саме зі своєї руки. З людиною механізм той самий. Дайте чоловікові зрозуміти, що він може прийти до вас у будь-який момент. Ось ваша рука, ви поруч і будете чекати стільки, скільки потрібно.
15. Буває, що людина довго мовчить, але в якийсь момент зривається і починає трощити все навколо. Намагайтеся прибрати всі колючо-ріжучі предмети, щоб вони не потрапили під руку, обмежте перебування людини на кухні. Зацікавте її більшість часу проводити в і16. При проявах агресії на словах — говоріть із людиною спокійно. Так, усередині все закипить, але піддаватися на цю агресію не можна. Своєю поведінкою, інтонацією і реакцією дайте зрозуміти, що ви усвідомлюєте, як йому важко. Або що вам складно це зрозуміти, але від того, що на вас кричать, зрозуміліше не стає.
17. Агресія рідко виникає в колі сім'ї. Здебільшого у компаніях — хтось сказав зайве слово, неправильно зрозумів, не так подивився. Якщо ваш чоловік/брат/друг починає заводитися — разом із друзями виведіть його з зони ризику. Оберігайте його від людей, які можуть спровокувати його на конфлікт.
18. Якщо прояви агресії супроводжує зловживання алкоголем — негайно зверніться до фахівців. Спиртне гарантує непередбачуваність у будь-якому стані.
19. Якщо людина приїхала із зони АТО напідпитку, не тверезіє кілька днів і це не властива для неї поведінка — відразу звертайтеся до нарколога чи психотерапевта. Коли у людини виникає абстинентний синдром (похмілля) — це залежність. На наступній стадії похмілля не з'явиться — тобто організм уже не пручається, людині потрібно кілька грамів алкоголю, щоб прийти у стан ейфорії. Це вже не побутовий алкоголізм, це залежність, яку треба лікувати терапевтично. Те саме з залежністю від легких наркотиків — це мають лікувати фахівці.
20. Багато бійців АТО скаржаться на болі у спині. Носіння бронежилета і тривалі переміщення на бронетехніці можуть призвести до проблем із хребтом. Хай чоловік пройде обстеження. Якщо фізичних розладів не виявили, то травма є психосоматичною. Потрібні розслаблюючі масажі, фізіотерапевтичні процедури, плавання, гімнастика.
21. Якщо боєць не хоче йти до психолога або психотерапевта, хоча потребує їхньої допомоги, то фахівець сам має прийти до нього. Знайдіть спосіб, аби у вашому колі спілкування з'явилась людина, що встановить довірчі взаємини з бійцем і допоможе йому усвідомити деякі моменти в його поведінці.
22. Якщо людина не хоче йти до психолога, але готова йти на сповідь до духівника — йдіть до церкви. В окопах атеїстів немає.
У військових конфліктах найвищу ціну платять діти
Військові дії ведуть до величезних розладів психіки, особливо у дітей.
Ніхто ніколи не мав уявлення, що у XXI столітті всередині Європи може трапитись війна. Звичайно, морально, емоційно, люди не були готові до того, що будуть військові дії, що може бути стрілянина, може руйнуватися житло, може з’явитися потреба переміщуватися, по суті, лишати домівки і переїжджати. Це великий стрес для людей, для нормальної дорослої психіки, і колосальний стрес для дитячої психіки.
Це не тільки проблеми тих дітей, які пережили військовий конфлікт, які лишилися в зоні проведення антитерористичної операції або були внутрішньо переміщені. Це також проблеми всіх дітей, які є в Україні. Адже всі бачать новини по телебаченню, де йдеться про військові протистояння, безпосередньо спілкуються з дітьми, які переїхали з територій, де орудують терористи. Тож аби вони не мали в майбутньому проблем з психікою, необхідно працювати на упередження.
Величезне навантаження лягає на вчителів, вихователів, психологів.
Діти можуть замикатися, виявляти агресію, виявляти необмежену кількість реакцій, і педагогам, і психологам треба з цим впоратися. Ми не були готові до війни, і ті ж шкільні психологи не готувалися до роботи з поствоєнним стресом.
У будь-якій точці земної кулі найвищу ціну платять діти. Вони наражаються на різні небезпеки. Сам факт переміщення – з сім'єю, а тим більше окремо, вже – стрес для дітей. На це накладається ще й травма, яку діти отримали, ставши очевидцями воєнних дій.
Кілька місяців тому ЮНІСЕФ проводив експрес-оцінку соціально-психологічного стану дітей, які перебувають у зоні конфлікту. Результати показали, що більш ніж 60% дітей, які стали свідками або навіть учасниками того чи іншого виду насильства, воєнних дій, мають психологічну травму. Безумовно, вони потребують дуже серйозної підтримки та реабілітації .
Насправді неважливо, звідки дитина, з якої сім'ї, яку сторону підтримує. Мова не йде про контекст внутрішньої напруги та причини, які до цього призвели. Дитині, котра проявляє агресію до інших, так само необхідна допомога й психологічна реабілітація, як і будь-якій іншій, що стала учасником або просто свідком насильницьких чи воєнних дій. Головне – врятувати дитину, вивести її з цього стану.
Батькам потрібно правильно розмовляти з дітьми про насильство, з яким вони можуть зіштовхнутися або яке можуть просто побачити, навчитися контролювати свої емоції та правильно реагувати на оточення. Це не завжди легко, але необхідно.
Допомога дітям, у яких батьки знаходяться в зоні АТО
Психологи наголошують, що особливу увагу треба приділяти дітям, аби їхня фантазія не завела у «нетрі». А коли вони починають ставити запитання, то відповіді необхідно давати на кожне, втім нейтральні. На стан дітей впливає мамина реакція на те, що тато перебуває у зоні АТО. Зокрема, як скільки сильно вона переживає. Тут ситуація така: дитині, зазвичай, не важливо, яку вона інформацію отримала по телевізору чи в школі, головне – реакція батьків.
Дитина бачить поведінку мами й інтерпретує по-своєму. Тому, коли ставить багато запитань, але коли не отримує відповідей та пояснень, де її тато та що з ним, вона може закритися у собі, з’явиться відчуття непотрібності та передчуття горя. Як наслідок – незадоволення світом, негативізм до близьких та інших людей. Це неправильно, коли мама, нічого не пояснюючи дитині, говорить, що все гаразд, а натомість сама переживає. Діти усе це бачать та відчувають. На кожне своє запитання дитина заслуговує відповіді.
У кожній сім’ї своя специфіка реакцій на стреси, втім, є загальні поради: коли мама плаче і в дитини є запитання, то треба їй усе правильно пояснити. Важливо повідомити дитині інформацію про наявну ситуацію відповідно до її запитань, в міру необхідності, відповідно до когнітивних і емоційних можливостей дитини.
Звісно, не можна говорити, що тато вбиває чи зараз на війні, варто більше робити акцент на позитиві. Важливо казати, що тато захищає Батьківщину. Треба пояснювати, що мамі зараз складно, їй потрібна допомога. Головне – не боятися спілкуватися з дитиною. Підбадьорюйте, кажучи, що кожен її хороший вчинок – це плюс для тата і мами. Дитина повинна знати, що її батько герой, він прагне гарного життя для сім’ї, щоб рідні відчувати себе комфортно, жили під мирним небом, аби дитина гордилася своїм татом.
Категорично не можна казати, що тато у біді, його можуть вбити, бо це формує в дитини страхи і у своїй уяві вона може «зайти» дуже далеко, а на основі цього з’явиться невроз чи ще гірші наслідки. Тобто, варто намагатися уникати надмірно драматичних чи деталізованих повідомлень, а навпаки заспокоїти дитину.
Коли батьки бачать, що дитина стала більш агресивною, є порушення сну, якщо вона надто пильно придивляється до емоцій близьких, експресивно реагує на певну поведінку мами, інших рідних, це є ознакою внутрішніх переживань і напруги. У таких випадках необхідно звертатися до спеціаліста за допомогою.
Мирослава Мушкевич,
психотерапевт