| Головна » Статті » Мої статті |
Ода юним олімпійцям України
| Із самого дитинства знаю про здоровий спосіб життя, про користь ранкової гімнастики та занять спортом взагалі. Але, на жаль, не завжди цих істин дотримуюсь. Кожна людина приходить у цей світ індивідуально. І цим вона прекрасна, адже неповторна. А яка краса головніша? Над чим людина повинна працювати: над удосконаленням свого зовнішнього образу, чи над розвитком інтелекту, а, можливо, гартуванням внутрішнього духу? Це питання хвилює мене. Мабуть, потрібно працювати відразу над усім. Адже особистість повинна бути гармонійною. Але вважаю, що зовнішня привабливість нам може дістатися від батьків завдяки генам. А от гартування сили духу, наполегливості – це справа кожної людини. І над цим потрібно працювати протягом усього життя. Пережиті життєві ситуації подарують нам власний безцінний досвід. Але дуже багато можемо почерпнути, знайомлячись із досвідом інших особистостей. Я веду до того, що велика кількість зірок(не тільки спорту) починають свою кар’єру та стають відомими саме у ранньому віці. Анна Безсонова народилася у сім’ї спортсменів. Вона ще в п’ять років обрала свою майбутню професію. На мою думку, Аня досягла такого надзвичайного успіху в художній гімнастиці завдяки своїм батькам. Вона з дитинства жила у світі спорту, це було для неї звичним, Анна просто не уявляла собі, що можна жити якось по-іншому. А український легкоатлет Гешко Іван почав займатися спортом з п’ятого класу. Микола Мілічев з п’ятнадцяти років захоплюється стрільбою, а до цього серйозно займався плаванням, до речі, має перший розряд. Віталій Кличко спочатку серед єдиноборств надавав перевагу кікбоксингу, але потім перейшов у бокс. А Володимир у віці вісімнадцяти років завоював титул чемпіона Європи з боксу серед юніорів. Говорять, що щоб досягти цілі потрібно дуже захотіти. Це, звісно, важливо, але одного бажання замало. Потрібно, щоб бажання стало метою. Молодь повинна турбуватись про своє майбутнє, бо «жити одним днем» – девіз легковажних людей, не здатних приймати серйозні рішення та бути важливою частиною суспільства. На мою думку, досягнення у спорті насамперед залежить від характеру, а не від фізичних здібностей чи статури. Причини, через які ти почав займатися спортом, не суттєві, головне, щоб це приносило тобі задоволення. Бо інколи буває таке, що батьки втілюють свої нездійснені дитячі мрії, навіюючи свої бажання та забираючи власну особливу долю у своєї дитини. Також може трапитись така ситуація, що у якійсь окремо взятій компанії стане популярним займатись спортом. Це ніяким чином не зашкодить. Але ж не всім бути олімпійськими чемпіонами, та спробувати себе у різних видах спорту варто. Головне не засмучуватись після невдач і занадто не радіти після перемоги. Ніщо не вічне, поразка тимчасова так само як і тріумф. Адже саме це додає нам життєвого досвіду. Хотіла б наголосити, що дуже пишаюся своїми однолітками-співвітчизниками, які не покладаючи рук самовдосконалюються. Хочу побажати їм успіхів, перемог та нових рекордів, терпіння, часу та наполегливості. Україна покладає великі надії на молодь. У нашій країні проводяться різноманітні конкурси з метою масового залучення дітей та підлітків до регулярних занять фізичною культурою і спортом та підвищення їхньої рухової активності. Українці – сильний народ, як фізично, так і морально. Ще не одне століття український гімн лунатиме на олімпійських іграх, прославляючи нашу націю. Не будь байдужим! Цінуй та використовуй власні можливості! Папченко Марія, учениця 8Б класу, переможець конкурсу літературних творів "Олімпійський рух: історія і сьогодення" | |
| Переглядів: 2630 | Рейтинг: 5.0/4 |
| Всього коментарів: 0 | |